Не знаю звідки в мене взялася ця звичка - ховати всі спражжні сильні емоціїї десь глибоко на підсвідомості. Це схоже на те як собаки заривають кістки в землю. Вони підкорюються інстинктам, ті кістки їм гіпотетично можуть знадобитися в голодні часи. А що ж мені? Навіщо мені все це сміття? На всі події у мене реакція йде з великим запізненням і коли ( Read more... )

чомусь так важко писати про себе. про настрій, про думки, про дні і про ночі. колись в мене було листування з Анею, то там, так чи інакше, звіт про наболіле мусив бути складеним хоч раз у два місяці. останнім часом про все це може свідчити хіба що стіна ВКонтакті чи та ж сама Аня, яка таки знає більше, ніж всі мої знайомі і близькі разом взяті. та ( Read more... )